Loading...

"Не може бути й мови про геноцид поляків на Волині", -- історики

434 views

Loading...

Loading...

Transcript

The interactive transcript could not be loaded.

Loading...

Loading...

Rating is available when the video has been rented.
This feature is not available right now. Please try again later.
Published on Jul 13, 2013

У подіях на Волині 1942--1944 років жодна зі сторін не мала монополії на насилля та використання зброї. Українці сприймають ці події як трагедію, але в жодному разі як злочин, який треба приховувати. Відтак, про жоден геноцид на Волині не може бути і мови. Таких висновків дійшли учасники розмови "Волинь 1942--44 рр.: війна чи геноцид?", що відбулася 26 червня 2013 року в львівській книгарні "Є".
Учасники розмови:

Андрій Козицький -- доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка, дослідник історії геноцидів;

Оксана Каліщук -- доцент Східноєвропейський національного університету ім. Лесі Українки, дослідник Другої польсько-української війни;

Модератор заходу -- Михайло Галущак, координатор проекту "Історичні діалоги".

Розглядаючи події на Волині, потрібно велику увагу приділяти радянському чиннику у цій війні. Оксана Каліщук зазначає, що кривавий період весни -- літа 1943 року збігся із появою на Волині совєцьких загонів. Польські села стали доволі потужною опорою для червоної партизанки.

Українці та поляки у війні 70-річної давнини не намагалися приховати свої сліди. Це, на думку Андрія Козицького, є один із основних аргументів при розвінчуванні міфу про геноцид. Коли німці нищили євреїв, то у своїх документах вони навіть на це не вказували. Вживався термін "кінцеве вирішення". Є випадки, коли перед залишенням міста більшовикам німці викопували тіла помордованих і починали палити кістки. Це робилось для того, щоб заперечити сам факт геноциду, або його масштаби.

У випадку з Волинськими подіями ми маємо протилежні картину -- ні українці, ні поляки не приховували свої вбивства. Це стовідсотково свідчить, що вбивства на Волині були інструментом політики. Одна і друга сторона розглядали вбивства, як спосіб впливу на супротивника. "Ще один важливий момент -- українці під час вбивств поляків самі ховали їхні тіла, встановлювали їм пам'ятники. Досі українці не мають відчуття того, що це злочин який треба приховувати. Українці, без сумніву, сприймають це як трагедію", -- наголосив Андрій Козицький.

Оксана Каліщук звернула свою увагу на те, що Волинські події 1942--1944 років потрібно оцінювати крізь призму всієї Другої польсько-української війни 1942--1947 років, включно з розглядом територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopy...

Loading...


to add this to Watch Later

Add to

Loading playlists...