Іван Козловський у супроводі Державної капели бандуристів УРСР п/к Міньковського
Запис 1953 року
Засвистали козаченьки. (Українська народна пісня; приписується напівлегендарній співачці та поетесі Марусі, або Марії Гордіївні Чурай, що жила в Полтаві в середині 17 ст.).
У супроводі Державної капели бандуристів УРСР.
Правильно пісня зветься "Засвіт встали козаченьки". Перший куплет треба розуміти так:
Засвіт встали козаченьки
В похід. З полуночі
Заплакала Марусенька
Свої карі очі.
Але усна мова не любить сполучення багатьох приголосних: "с-в-т-в-с-т". Тому народ, не довго думаючи, переробив означене місце на "засвистали". Вийшло трохи безглуздо (що означає "засвистали в похід"? дали команду свистом, чи що?), але на слух красивіше. Про цю деталь мені розповів ще у дитинстві мій батько. Друге: в старовинному народному варіанті співали "НА СВЯТУЮ НЕДІЛЕНЬКУ (тобто на Великдень) додому вернися". Ясна річ, що у московській атеїстичній імперії ніяких "святих неділеньок" не могло бути, тому Козловський співає цензурний варіант: "За чотири неділеньки...".
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
"Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися --
За свойого миленького
Богу помолися!"
Стоїть місяць над горою,
Да сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
"Прощай, милий мій синочку,
Да не забаряйся!
Через штири неділоньки
Додому вертайся".
"Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький
В воротах спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми її, матусенько, --
Всі у божій волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу на полі?"
"Ой рада я Марусеньку
За рідну прийняти,
Да все не так вона мене
Буде шанувати".
"Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!"
Кадри з х/ф "Дорога на січ" (1994) реж. С.Омельчука
