Дніпропетровськ, День міста, 12.09.10, ч.2

***

«Есть нежная кротость, присев на порог,
Молиться закату и лику дорог»
С. Есенин

Солнце, обважніле від знемоги,
Котиться, мов яблуко опале,
Думаю, прямісенько до Бога,
Хто зна: в вирій, рай чи до Вальгалли?

Все, що треба -- диким медом віри
Підпоїти душу-голодранку,
І молитись(в рай, а може -- в вирій),
І кохатись з вітром до світанку.

І не треба дертись на горище,
Щоб зібрати яблука вогнисті:
Стовбур неба навіть видно ближче
Крізь дірки моїх потертих джинсів!



Джайв у листопаді

У кронах, ще напівживих
чи в листі, що напівзів*яло,
був шепіт то чи шурхіт ніг?
"...дивись, щоб серце не обпало..."

І знов в знесилену блакить
я шлю лише одне бажання:
"Навчитись жити... Жити. Жить!"
на цих теренах помирання.

Щоб втамувати цю жагу
первісну до життя, рушаймо!
стрічати сонце на даху
і танцювати в ритмі джайву!

Диво

Тепло полум*я ноги лускоче,
Синьо всесвіт пульсує і стомлено.
Що це -- диво купальської ночі,
Що ним серце так жадібно сповнено?

Майже боляче, дико, щасливо,
Наче щось повертається істинне,
Наче в серце вривається злива,
Наче пальцями -- чистими, чистими!

Наче люди у колі -- безгрішні,
Наче вечір любов*ю знеможений,
І цей всесвіт -- первинний і ніжний --
Хіба може він бути знебоженим?



Епікриз

Констатую двадцятої осені:
Стан стабільний, активність у нормі.
Ноги прагнуть лишатися босими,
Зміст давно перевершує форму.

Доброякісний наріст совісті,
Двостороннє запалення ніжності,
Аномальний теїзм свідомості
Християни назвали б грішністю.

Де-не-де атавізми дикості,
Застарілі відкладення комплексів.
Цей набір на підставі рідкості
В лікарів викликає оплески.

В мене сила-силенна непотрібу:
Підвіконня з зачахлими квітами,
Есмеральди, Трістани і Поттери,
Нібелунги, Неруди, Уітмени,

Диво-фінська божественна музика,
Що складають патлаті невдахи,
Щотижневі наради з музою
І щоденні ін*єкції страху.

Несумісність акордів з пальцями,
Літри чаю із бергамотом
І хронічна застуда танцями
(ну, хаба що окрім фокстроту).

Міфології, філології,
Інші --логії аж до ранку
(це, без сумніву, патологія),
Нескінченний переклад Франка.

Ну кому воно треба, Господи?
Цього мотлоху в мене повно...
Відпускаюсь в зелені простори
Із діагнозом «Невиліковно».

Category:

People & Blogs

Tags:

• сучасна українська поезія
• література
• вірші
• лірика
• Дніпропетровськ
• Наталія
• Пірогова
• Україна